Кінець лютого, а саме з 25.02, та початок березня характеризувались середньодобовими температурами від -0,3 до +50С. На поверхні грунту від -2 до +20С, а на глибині залягання вузла кущення 00С. Почалось активне танення снігу та поповнення вологозапасів грунту. Сніговий покрив на полях майже зійшов, частково присутній в заглибленнях.
На даний час стан рослин озимини оцінюється як задовільний та добрий. За результатами аналізів відібраних монолітів та проведення прискореного відрощування від 22 лютого встановлено, що рослини озимих культур мають добру регенераційну здатність при їх відрощуванні. Ступінь перезимівлі рослин оптимальних строків сівби в середньому за сортами становить 98,0% рослин та 97,2% стебел.
В умовах північно-східного Лісостепу підживлення краще проводити по мерзлоталому грунту на початку березня, коли поверхня грунту вже розтала і якомога ближче до відновлення весняної вегетації (середньо-багаторічна дата – 4 квітня), коли повністю зійдуть з полів талі води і мене загроза вимивання добрив та забруднення довкілля, зокрема стічних вод, коли з наростанням середньодобових температур мене загроза повторних заморозків розпочнеться активний розвиток рослин і ефективність підживлення буде максимально доцільною. Часткове пробудження рослин озимих культур може спостерігатись при встановленні незначних позитивних температур. У цей час, відновлюючи ростові процеси рослини активно використовують водорозчинні вуглеводи, що може провокувати їх загибель при зниженні температур, особливо недостатньо розвинених з осені рослин озимої пшениці та надзвичайно чутливий до даного явища озимий ячмінь.
Найбільш ефективне раннє підживлення азотними добривами посівів зі слаборозвиненими рослинами, оскільки азот стимулює додаткове кущення. Ранні підживлення більш ефективні в зонах недостатнього зволоження, хоча технологічно їх здійснити складніше. Авіаційне внесення найбільш зручне, але одночасно і найбільш затратне.
Масові підживлення проводять значно пізніше, після підсихання поверхні грунту. При цьому відпадають ризики втрати ефективності підживлень через вимивання добрив та зниження морозостійкості рослин, але все ж таки є небезпека, що при наступній посушливій погоді добрива залишаться на поверхні і не потраплять у зону кореневих систем. Однак, у більшості випадків є непоганий вихід – прикореневе внесення добрив дисковими сівалками. Цей метод можна вважати найкращим, але його треба застосовувати тільки на посівах з добре розвинутими та розкущеними рослинами, які суттєво не страждають від часткового травмування.
За класичною схемою азотне підживлення озимої пшениці проводять принаймні двічі: перше – ранньовесняне, після виходу посівів із зимового спокою, і друге – на початку виходу рослин у трубку. Згідно з багаторічними даними, така схема азотного живлення за умов середнього та пізнього відновлення вегетації є виправданою.
За відсутності основного удобрення або внесенні його у невеликій кількості (до 30-40 кг/га д.р.), загальноприйнятими вважаються норми ранньовесняного азотного підживлення 20-40 кг/га д.р. При сумі опадів більше 200 мм за час від припинення вегетації до її поновлення норму азотних добрив рекомендується підвищити на 30 кг/га д.р. У першу чергу необхідно підживити зріджені та недостатньо розвинуті посіви.
Щоб стимулювати весняне кущення і розвиток кореневої системи на зріджених та слаборозвинених посівах доза азоту у підживлення перед відновленням вегетації, з метою посилення ростових процесів і недопущення істотного випадання рослин, повинна становити орієнтовно 50-60 кг/га (за умови, якщо цю дозу не внесено перед входом у зиму), а на нормально розвинених посівах доза азоту може становити 20-30 кг/га.
Для проведення першого ранньовесняного підживлення доцільно використовувати аміачну селітру, КАС тощо. Небажано планувати використання при цьому підживленні сечовини – при низьких температурах азот з цього добрива повільно засвоюється рослинами і є значні його втрати.
На добре розкущених посівах озимої пшениці, які розміщені після зернобобових попередників і нормально перезимували, в умовах раннього відновлення вегетації перше підживлення азотом небажане тому, що викликає додаткове кущіння та формування підгонів. Саме це в кінцевому результаті є основною причиною нераціонального використання підгонами добрив і зниження врожайності на 0,3–0,4 т/га, а в умовах вилягання посівів, через їхню надмірну густоту, призводить до стікання зерна на пні і зниження врожайності в межах 0,7–1,0 т/га. Його доцільніше перенести на початок виходу рослин в трубку (IV етап органогенезу).
За ефективністю дане підживлення не поступається ранньовесняному, але його переваги в тому, що дозволяє продовжити строк проведення підживлення, оскільки таломерзлий стан ґрунту буває нетривалим, а поверхневе внесення добрив в пізні строки малоефективне. Проводити прикореневе підживлення слід з використанням зернових сівалок агрегатованих боронами. Норми добрив прикореневого підживлення ті ж, що і при поверхневому, але після незадовільних попередників вищі на 20-25%. Прикореневим способом повторно підживлюють і слаборозвинені посіви, які до цього моменту встигають краще вкоренитися.
Заступник директора з наукової роботи М.Г Собко